В одному провінційному містечку Фландрії, у самісінькому його центрі є бар-кафе з романтичною назвою «Blue Marlin».

Блакитний Марлін – це велика хижа риба, що мешкає у чистих водах Атлантичного океану. Її ім’я часто прикрашає дорогі п’ятизіркові готелі десь на березі океану, скажімо, на Кабо-Верде, або іншому мальовничому острові. Отже той, хто назвав пивний заклад «Blue Marlin» у маловідомому бельгійському місті, де немає ні річки, ні маленького озерця, видається мені справжнім романтиком.

Провінційне містечко – це вам не Париж. Туристів майже не буває і мешканців не так багато, тож  здебільшого цей паб відвідують “свої люди”, завсідники, які знають одне одного на ім’я.

Час від часу я заходжу сюди, щоб попити води і відпочити після виснажливих ходінь по магазинах. Вдень тут малолюдно і тихо, проте в атмосфері, здається, лишається відлуння учорашньої гучної вечірки. Щойно переступивши поріг, почуваюся у перші хвилини трохи ніяково, наче біла ворона.

Так було й цього разу. Чоловіки, що розмовляли сьорбаючи пиво про щось своє- інтимне, миттєво замовкли і на їхніх обличчях можна було прочитати запитання, на кшталт: «І що це за птиця до нас залетіла»?

Вони продовжують неквапливу розмову, і, оскільки місцевий діалект, за винятком найпростішого, для мене залишається недосяжний, можу лише за інтонацією та жестами здогадатись про що йдеться.

В уривчастому мовленні, що не відрізняється гарною дикцією, чую деякі знайомі слова і розумію, що обговорюються подробиці минулого вечора. Якийсь пан на ім’я Фрідріх виграв змагання у «Дартс». Всі його дротики влучили у ціль і він отримав приз – наручний годинник. З радощів Фрідріх напився і його вечір закінчився бійкою. (Друзі встигли зробити репортаж на фейсбуці, доклавши фото з підбитим оком). Поліцію? Ні, не викликали. Обійшлося без неї. А якийсь Дірк уже вкотре забув ключі і, мабуть, незабаром з’явиться за ними.

Поруч із джентльменами, що теревенять, помічаю виразну фігуру господаря. Це – кремезний чоловік середнього віку з живим поглядом блакитних очей. Він також бере участь у розмові і водночас розвантажує тару з пивом. Господаря у ньому видає насамперед постава. Він тримається впевнено і, як то кажуть, контролює ситуацію.

Я хочу привітатися і подумки підбираю слова, згадуючи найбільш відповідні до часу:

Goedemorgen,  Goedendag, Goedemiddag… чи коротеньке Bonjour?

Та поки обмірковую який варіант краще – він випереджає мене:

– Hallo!

– Hello! You’re the Master?! – питаю я і водночас розумію, що правильно було б сказати Are you the boss here?

– I am a Master, yes! But I am married! – відповідає він без жодного натяку на посмішку.

Я не второпала в чому сенс жарту, але коли він, хитро примруживши око, повторив це знову, почала здогадуватися яких він справ «майстер». Одразу пригадала головного альфа самця у нашому овечому дворі на ім’я Артизан, що в перекладі з французької означає те саме – «майстерний», або «майстер своєї справи».

–  Гаразд! А чи можна мені кока-колу з лимоном?

– З лимоном? – перепитує він, зобразивши подив на обличчі. –  У нас тут ще ніхто не просив з лимоном!

Публіці, здається, до смаку ця вистава одного актора. Зробивши черговий ковток, чоловіки принишкли в очікуванні продовження.

– Лимона немає, але я спитаю у дружини!

Звідкись із глибини зали вийшла молода жінка східного походження з обличчям янгола і стало зрозуміло чому він так наголошує на факті свого одруження. Пара обмінялася короткими фразами, з яких лише два слова були мені знайомі –  «Citroen» (це лимон, а не марка автомобіля) та «Cola».

Невідомо про що іще вони воркотіли, наче голуби, але за всіма ознаками було видно, що Майстер (він же господар, чи бос) до біса закоханий у цю жінку.

– No lemon! Only cola! – промовив він, не відриваючи зачарований погляд від своєї красуні.

– Okey! Merci! – сказала я, сідаючи біля вікна.

А тим часом компанія чоловіків, зрозумівши, що продовження вистави не буде, повернулася до своїх розваг, що налічують всього дві складові – потроху цідити пиво та вести світську розмову, тобто базікати про дрібниці.

На столі з’явилася запітніла від холоду пляшка коли і велика склянка з льодом. (Цей фрагмент загальної картини під назвою «Зупинка подорожнього» я ​​дуже люблю). Обережно наливаючи колу в склянку, ти дивишся як білосніжний лід забарвлюється і стає темно-брунатним, слухаєш шипіння бульбашок, а коли їхній звук вщухає, робиш довгоочікуваний перший ковток. Саме в цю мить ти кажеш собі – щастя є!

Чомусь удома смак кока-коли не такий чарівний, і колір її – звичайнісінький. Можливо, то все – моя уява, але в дорозі, під час короткого відпочинку, цей напій заряджає енергією і дає сили рухатися далі.

Поки я ловила кайф від газованого еліксира, милуючись його кольором та колючими бульбашками, на порозі з’явилася постать молодика в шортах з перебинтованим коліном. Трохи кульгаючи на одну ногу, він попрямував до барної стійки, мляво відповідаючи на репліки розігрітої пивом компанії. При слові «SLEUTEL» – він пригальмував і завмер у позі очікування.

До речі, слово це мені добре відомо. У перекладі з нідерландської воно означає ключ. І оскільки мій родич доволі часто губить, а потім знаходить ключі від дому, гаражу чи машини, я чую це «SLEUTEL» майже щодня.

Звичайно, я не впевнена, що мої версії почутого правильні, адже багато слів нідерландською звучать однаково, попри те, що мають різне значення. Тож якщо ти не місцевий – ризикуєш заплутатись і потрапити у пастку.

Однак, коли в руках у господаря задзеленчала в’язка ключів, я зрозуміла, що пазл склався і дещо я таки вгадала! Хлопець у шортах мабуть і є той Дірк, що час від часу забуває тут ключі! Або не часто, а тільки іноді, коли багато вип’є… Або це ніякий не Дірк, а просто невдаха, що не може собі дати раду, чи забудькуватий розбишака і винуватець учорашньої бійки… Версій знову було занадто багато.

Якби замість кока-коли з лимоном я обирала напій для дорослих, міцніший за градусом, то мабуть зрозуміла б набагато більше, спілкувалася вільніше і врешті перейшла на більш просунутий рівень нідерландської. А поки що, спираючись на знайомі слова, залишається лише здогадуватися, домислювати та вигадувати нові версії того, що було насправді у барі з романтичною назвою «Блакитний Марлін».

***