Репортер. Сьогодні ми завітали до Ганни Федорівни Похльобкіної. Адже ми дізнались від сусідів, що вона може приготувати найсмачніший полтавський капусняк. Наш оператор знімає цей сюжет прямо на кухні у господині.

– Ганна Федорівно! Розкажіть будь ласка нашому глядачеві чи є у вас якісь кулінарні секрети?

Ганна Федорівна. Секрет моєї кухні дуже простий! Все що готую, заправляю салом і часником. Шкварки ідуть у першу страву, а жиром, що лишився поливаємо другу. А можна і навпаки. Це вже залежить від вдохновєнія.

Останню фразу господиня промовляє, дивлячись прямо у камеру, і підморгує уявному глядачеві.

Кухня у Ганни Федорівни невеличка і навіть трохи затісна, враховуючи габарити господині. На плиті стоять здоровенні начищені до блиску алюмінієві каструлі, в яких щось кипить.

Все, що ми бачимо на екрані має переважно сіруватий колір, з відтінками від сіро-білого до темно-сірого. Глядачеві навіть може здаватися спершу, що він дивиться чорно-біле кіно. На тлі сірого з білим кахлю виблискує металевий посуд, а сама господиня вдягнута у сіру сукню, підперезану чорним тонким ремінцем. Ганна Федорівна вправно орудує кухонним приладдям – щось натирає на терці, щось просіює крізь сито, відкриває із дзвоном киплячі каструлі і ретельно все перемішує великим ополоником.

Репортер. Що ви будете готувати сьогодні?

Ганна Федорівна. Я приготую дві страви. Перше – пшоно уварене з капустою, або, як ви сказали, «Капусняк», а друга страва – варені голубці. Я їх ліплю з сирої картоплі і додаю сир з часником.

Репортер. Дуже добре! Розкажіть нам як ви це робите?

– Спочатку треба як слід промити пшоно… – розповідає літня жінка, тримаючи в руках велику алюмінієву кружку і демонструючи її глядачеві, – а капусти візьмемо багато, інакше наш капусняк буде як баланда у тюрмі. А так не годиться.

Камера уважно стежить за рухами героїні сюжету. Час від часу, відкриваючи дверцята навісної шафи, вона дістає сільницю, зі словами «солимо- перчимо» посипає страву сіллю, а потім знов швиденько ховає її у шафі.

Репортер. Я бачу, Ганно Федорівно, що ви сільницю весь час ховаєте у шафі. Це тому що мало місця на столі?

Ганна Федорівна. Ні, це вже звичка така. Нічого на столі не залишати, бо обов’язково поцуплять.

Репортер. А правду сказали ваші сусіди, що ви готуєте найкращий у селі капусняк?

Ганна Федорівна (трохи почервоніла). Ну не знаю… Може і так, але вони його ні разу не пробували. Хіба що чули як пахне жареним з двору. Тільки ви не подумайте, що я їх не запрошувала! Ми, як сусіди, звичайно ходимо в гості один до одного, але вони їсти моє чогось відмовляються. Мабуть бояться. Кажуть, що у них шлунок «дуже нєжний» і моя кухня їм не підходить.

Репортер.  Виходить – пожартували ваші сусіди, коли сказали «Найкращий капусняк у Похльобкіної»?

Ганна Федорівна (зніяковіла). Ну а шо з моїм капусняком не так?! Нормальна перша страва, гаряча. Як раз те, що треба, щоб кишки промити як слід.

Репортер (після невеличкої паузи). А прізвище Похльобкіна – ваше справжнє, чи сусіди знов щось наплутали?

Спершись на кухонний стіл, Ганна Федорівна відклала на мить великий металевий друшляк, готуючись дати відповідь.

Ганна Федорівна. Насправді я – Ганна Салоїд. Батько мій – Федір Салоїд, якось розповідав, що колись у давнину його дід – мій прадід, міг з десяток різних страв приготувати на основі сала! І варене і копчене, і жарене і солене… Може звідти і прізвище наше пішло (посміхається). Така от історія. Ну а сусіди мене по-своєму називають, коли між собою балакають. Та я не ображаюсь. Нехай буде Похльобкіна. Мені байдуже.

Репортер (переводячи погляд на оператора, зітхає). Цікава історія… А розкажіть нам, Ганна Федорівна, де ви навчились готувати?

Ганна Федорівна. Спочатку у шкільній їдальні, потім у лікарні… Років зо два стояла у бухфеті, на розливі. Там ми із моїм чоловіком перший раз зустрілися (мрійливо посміхається). Любив чарочку, царство йому небесне… Ну а вже потім робила на кухні в учрежденії закритого тіпа… ну ви поняли, навєрно…  Це така установа, де дуже строгі порядки, кормлять всіх однаково і без вихилясів. Скромно, зате безплатно. От там я і навчилась готувати прості та поживні страви, і що найважливіше – недорогі, економічно вигідні.

Здається, репортер хоче іще щось запитати у Ганни Федорівни, але чомусь не наважується. Його обличчя на мить скам’яніло. Махнувши рукою у бік камери, він розгублено дивиться на героїню, яка витирає спітніле обличчя вицвілим  рушником.

Через деякий час на столі з’являється тарілка з капусняком і варені «голубці» з картоплі, що парують. Обидві страви – сірого кольору, так що глядачеві знову може здатися, що він дивиться чорно-біле кіно. З невеликого полумиска Ганна Федорівна зачерпує алюмінієвою ложкою топлене сало і рясно поливає ним обидва витвори.

***